У рамках цього інтерв’ю Олександр Дульський, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Войченко і Дульський», цілком міг би розповісти про низку резонансних справ, які він веде, чи про те, як захищати так званих токсичних клієнтів. Він міг би поділитися секретами успішного управління компанією, 90 % справ якої — кримінальні, чи лайфхаками — як зберігати так званий life-and-work-balance, при цьому беручи активну участь в адвокатському самоврядуванні. тема, яку він сьогодні порушує, не нова, але від того менш болючою для адвокатської спільноти вона не стає. Олександр Дульський занепокоєний намаганнями влади переписати законодавство, яке регулює адвокатську діяльність, та зосереджується на основних ризиках проекту № 9055. Утім, ілюзій щодо перспектив цього документа він не має. Наше інтерв’ю нагадує, радше, монолог про «наболіле». і якщо нам вдалося вставити слово — тільки завдяки тому, що нашому співрозмовнику необхідно було ковтнути повітря.
То з чого розпочалась уся ця історія із законопроектом?
У переддень вересневого засідання Ради адвокатів України у Херсоні — 6 вересня ц.р. — на сайті Верховної Ради України з’явився законопроект «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 9055. Одразу на засіданні було прийняте рішення про створення робочої групи, яка повинна була невідкладно вивчити цей законопроект, аби Рада мала змогу висловитися щодо того, чи відповідає він очікуванням адвокатської спільноти. Я увійшов до складу робочої групи, тому і порушую це питання сьогодні. За результатами аналізу законопроекту ми підготували вис новок про те, що в запропонованій редакції документ прийнятим бути не може. Представники Ради адвокатів України та Національної асоціації адвокатів України були позбавлені можливості брати участь у розробці цього законопроекту. Відтак, на сьогодні виникла кричуща ситуація, коли частина адвокатської спільноти проти цього законопроекту. У рамках одного з круглих столів, організованого парламентським Комітетом з питань запобігання і протидії корупції, порушувалося просте питання, з яким я цілком погоджуюсь: адвокату пропонують зміни його опоненти — представники влади. Адвокатуру невідкладно вирішив реформувати Президент України, що апріорі не може бути в інтересах професії. Особливо негативно сприймаються два аспекти.
Що ви маєте на увазі?
По-перше, питання обмеження прав адвоката. Або, іншими словами, питання можливого тиску на адвоката шляхом реформування існуючої системи органів адвокатського самоврядування. Йдеться про необхідність заміни свідоцтв, де вбачається певна корупційна складова. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю автори законопроекту хочуть замінити на свідоцтво адвоката. Здавалося б, нічого крамольного, однак це означає, що кожен адвокат має здійснити певні дії, аби замінити свідоцтво. Така ситуація може бути використана як певний фільтр. Наприклад, через деякий час встановлять, що адвокатом може бути лише та особа, яка має «свідоцтво адвоката». Законопроект не встановлює процедуру заміни документа. За логікою, адвокат має прийти до органу адвокатського самоврядування, підтвердити свою особу, можливо, сплатити певний внесок за виготовлення свідоцтва… Тобто це абсолютно непрозора і наразі незрозуміла річ. На сьогодні проблем з документом у адвоката немає, і непотрібно його міняти під егідою реформування. Відомі випадки неодноразового зловживання нормами чинного законодавства щодо діяльності органів адвокатського самоврядування. Уявімо собі практикуючого адвоката, який має опосередковане відношення до самоврядування та доволі загальне уявлення про «підводні камені» системи. Йому треба замінити свідоцтво — куди він піде? Це все тонкощі, пов’язані з виконанням законопроекту, у разі його прийняття. Основний законопроект не усуває ризиків зловживання нормами законодавства. Адже у подальшому постане питання виборів за новими правилами, а під контролем держави це зробити набагато легше, ніж шляхом захоплення чинних органів. Відтак, треба створити нову систему та змінити процедуру її формування.
Яка ж друга негативна складова законопроекту?
По-друге, можливість усунення адвоката зі справи шляхом внесення змін до тексту присяги адвоката. Сьогодні адвокат присягає у своїй діяльності дотримуватися принципів верховенства права, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист, бути вірним своїй присязі. А законопроект пропонує адвокату присягати… підтримувати повагу до суду. Чому тільки до суду? Чому не до прокурора? І чому адвокат має присягати підтримувати повагу до суду, а суддя підтримувати повагу до адвоката не присягає? Закладення такої умови — спосіб викинути адвоката зі справи. Дуже часто опонентами адвоката у справі є не тільки прокурор, а й суддя. Загальновідомо — у прокурорів біда з додержанням строків, тож трапляється, що клопотання вони вручають у залі судового засідання — прокурор підходить до столу, за яким сидить адвокат, розсуває його документи, кладе папірець, знімає все на телефон, приговорюючи: «Я тут вам зараз вручаю». У такому разі адвокат наполегливо просить прокурора відійти від столу, де лежать адвокатські документи, а до суду лунає прохання забезпечити порядок. І все ж суддя може дати вказівку секретарю внести до протоколу судового засідання, що прокурор захиснику клопотання вручив. Чи є це повагою до адвоката? Очевидно, ні. Чи є це повагою до прав людини, яка повинна отримувати такі документи у суворій відповідності до вимог КПК? Авжеж ні. Такі випадки, нажаль, непоодинокі. Заради справедливості варто відзначити, що багато суддів погоджуються з адвокатом і просять прокурора негайно відійти від столу. Я не вважаю, що на цьому етапі розвитку правової культури та правосвідомості звужувати права адвоката доречно. Суд — це єдиний орган, де можна вирішити спір, це єдине місце, де можна захистити свого клієнта. Попри існуючий поширений стереотип, я не вважаю, що національні суди погані. Ми ж ще не працювали у Вищому антикорупційному суді (сміється). Однак не треба закладати у присягу адвоката речей, яких той свідомо «боятиметься». «Адвокате, якщо ви зараз встанете і підете, я, суддя, сприйму це як неповагу, тому беріть клопотання від прокурора і сидіть» — моделюємо мій приклад далі. І в мене з’являється психологічний бар’єр, адже я присягався суддю поважати. Наведу інший приклад. Я захищаю підозрюваних у вбивстві українського журналіста Олеся Бузини, яким інкримінується довічне позбавлення волі. Справа слухається Шевченківським районним судом м. Києва. Суддя із колегії суддів Тетяна Левицька рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнана такою, що не відповідає займаній посаді. Однак суддя продовжує слухати справу! Я заявляю судді відвід, а колегія суддів його відхиляє на тій підставі, що питання про її звільнення Вищою радою правосуддя ще не розглядалося. Чи могла би вона розцінити за нормами законопроекту мої дії як неповагу? Так, могла б. І могла б спробувати вплинути на мене. Саме тому таких речей у законопроекті допускати не можна. Ми часто виступаємо, не дивлячись на суд, тобто в очі суддям. Але багато з них цього не полюбляють і навіть роблять відповідні зауваження адвокату. Чи є це, на їхню думку, неповагою? Є, якщо вони про це говорять. Феміда має бути сліпою і зважувати повинна докази обох сторін. Мені не потрібно дивитися на суд, хоча це зовсім не складно (сміється). За правилами професійної етики, я повинен пристойно поводитися 24 години на добу. На відміну від поліцейського, який час від часу то є при виконанні своїх обов’язків, то не є. Своїми діями я повинен виражати повагу до професії, до високих стандартів адвокатури. За замовчуванням маю поважати суддю, як і кожну людину. Автори законопроекту не подумали про одне: якщо не поважати і не любити людину — неможливо поважати її право, відтак неможливо його захистити. Я поважаю право на свободу і люблю, коли людина вільна, а не сидить, як великий собака, у металевій клітці. Тільки поважаючи це, я можу емоційно, якісно доносити свою позицію до присяжних, до колегії суддів, до прокурора. Є у цього питання й інший бік. Чи є такі зміни поганими саме для мене? Відверто кажучи, ні. Для клієнта — так. У цьому контексті може виникати багато зловживань. Наприклад, адвокат хоче вийти зі справи, а договір йому цього не дозволяє. Відтак, він домовляється з прокурором, суддею, мовляв, я вам тут зараз дещо скажу, а ви мене разом від клієнта позбавите. Не можна допускати виникнення подібної ситуації. Вона абсолютно не вписується в стандарти існування адвокатури як незалежного самоврядного інституту, на який ніхто не може впливати, особливо політики.
Ви говорите, що в Україні непогані суди, а як щодо профільного законодавства?
Немає сьогодні в адвоката проблем з чинним законом. Україна позиціонується серед лідерів з точки зору обсягу прав адвоката. Такого законодавства немає у деяких європейських державах. Ми маємо переважну більшість гарантованих міжнародними договорами прав навіть у процесуальних кодексах. Головне, аби їх забезпечували. А це вже питання не до закону. Народні депутати України, голосуючи за законопроект № 9055, повинні розуміти, що в подальшому їх захищатиме не незалежний адвокат. Так може статися, що саме адвокат стоятиме між ними і вимушеним закордонним відрядженням. Адвокат, який поклявся поважати суд. На сьогодні прямих заходів впливу на адвоката не так і багато. Справді, до дисциплінарних органів надходять скарги, деякі адвокати притягуються до відповідальності. Словом, інститут дисциплінарної відповідальності адвокатів працює ефективно. Адвокатів карають, наприклад, за взяття гонорару частиною квартири клієнта. Однак, коли справа заходить про втручання в правову позицію, дисциплінарний орган реагує рішуче.
Ще з початку 60-х років Європейський суд з прав людини декларує право адвоката на узгодження зі своїм довірителем будь-якої правової позиції і доведення її у спосіб, гарантований процесуальним кодексом. Історії відомо чимало прикладів, коли прокурор скаржиться на адвоката, бо той, бачте, зробив щось таке, що не вписується в його сценарій розвитку процесу. За результатами перевірки скарги дисциплінарний орган пише, що порушення немає, більше того, він фіксує факт втручання у правову позицію адвоката, інформує про це Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів, аби вони надали оцінку діям прокурора в контексті додержанням присяги останнього. Але якщо ми вже заговорили про зміни до законодавства, то чому б не реформувати такі речі, які будуть спрямовані на користь адвокатурі? Давним-давно обговорюється питання податкової незалежності адвокатів. Податки — це також один із факторів, які можна використати, щоб навідатися з перевіркою до адвоката. Усі кошти, які надійшли на рахунок адвоката, мають оподатковуватися за єдиною ставкою: отримав адвокат мільйон гривень на рахунок, сплатив три чи чотири відсотки податку і більше він нікому нічого не винен. Ось такі пропозиції мають вноситися Президентом України, аби гарантувати незалежність адвокатури, а не залежність через призму можливості видворення адвоката судом.
То в цій ситуації ви проти прийняття будь-яких змін до профільного закону?
Чи підтримуєте один із альтернативних документів? Альтернативні законопроекти в парламенті є у двох редакціях. Одна з них підготовлена професійною адвокатською спільнотою та відповідає і стану адвокатури, і приписам Ради Європи. Однак я не маю ілюзій щодо прий няття альтернативних варіантів. Нам про це повідомили прямо. Максимум, чого можна очікувати від парламенту, — внесення поправок до основного законопроекту. Якщо за адвоката «просить» хтось із представників влади, то це точно не в інтересах адвоката. Не додає оптимізму і те, що цей законопроект є невідкладним.
Ви акцентуєте увагу на неприпустимості внесення законопроекту саме Президентом, але ж зміни до профільного суддівського закону також були ініційовані ним…
Судова гілка влади сьогодні не є незалежною настільки, наскільки незалежною є українська адвокатура. Судді перебувають під шаленим адміністративним тиском як чиновників, так і представників правоохоронних, антикорупційних органів і навіть ВККС та ВРП. Кожен із цих органів здійснює моніторинг діяльності судді. Кожен суддя повинен скласти кваліфікаційне оцінювання. Знаючи про це, сторона у справі ініціює дисциплінарне провадження щодо судді, що впливає на темпи проходження кваліфікаційного оцінювання. Відкрита дисциплінарна справа чи кримінальне провадження — це ризик того, що суддя опиняється у «підвішеному стані», він може не потрапити до складу суду, створеного за результатами ліквідації існуючого. Як свідчить практика, на моє глибоке переконання, ВРП не є органом, створеним в інтересах незалежності суддів. Це каральний дисциплінарний суддівський орган. Суддів масово притягують до дисциплінарної відповідальності в багатьох випадках необґрунтовано і безпідставно. Будь-яка відкрита дисциплінарна скарга може закінчитися для судді завершенням кар’єри. Така система не притаманна адвокатурі. І ми не допустимо, щоб таке зробили з адвокатурою. Будь-яка тенденція до звуження прав клієнтів через призму тиску на адвокатуру нами не сприймається і категорично блокується.
На вашу думку, чи потребує діюча система органів адвокатського самоврядування реформування?
Система органів адвокатського самоврядування має діяти ефективно. Вона не повинна втручатися в роботу адвоката, але вона має миттєво реагувати на порушення його прав чи гарантій. Адвоката мусить хтось захищати. Вона повинна відстоювати інтереси професії. Також вона має опікуватися питаннями допуску до професії, фільтрувати недобросовісних суб’єктів. Як я вже говорив, проблем з чинним законом у адвоката немає, є проблеми з дотриманням цього законодавства. Не потрібно змінювати те, що є. Сьогодні у нас все добре. І саме це є свідченням того, що ми не влаштовуємо владу. І саме тому ми отримали з Банкової «подарунок». Але давайте завершимо наше інтерв’ю на позитивній ноті. Наприкінці листопада нашому адвокатському об’єднанню «Войченко і Дульський» виповнюється три роки. З цієї нагоди вітаю свого партнера Сергія Войченка та весь колектив компанії. За той невеликий час нашої спільної роботи ми набули неоціненного досвіду, але основні наші досягнення, переконаний, ще попереду!
Інтерв'ю опубліковане у журналі сучасного правника "Український юрист".